Марійка Підгірянка. Вірші (читає Оксана П’ятковська, старший науковий співробітник МІОКу)

Марійка Підгірянка (справжнє ім’я – Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) – відома українська поетеса. Роки життя – 1881- 1963. Почала писати вірші, коли їй було тільки тринадцять років. Поетеса дуже любила дітей, тому більшість її творів – для дітей і про дітей. Дітям полюбилася творчість Марійки Підгірянки, “Безкінечні казочки”, “Грай, бджілко!”, “Ростіть великі”. Сподіваємося, що й вам сподобається.

Котик

Скочив котик,

Сів на плотик.

Миє ротик

І животик.

Він біленький

І чистенький, –

Гарний Мурчик

мій маленький.

Зайчик і песик

Зайчик в поле поскакав –

Видно пару вушок.

За ним песик – гав-гав-гав! –

Ловить за кожушок.

Але зайчик – скік та скік,

Дав ніженькам знати:

Сюди-туди – скоро втік

До своєї хати!

У лісочку

У лісочку,

Де трава,

Мухоморів

Росте два.

На травичці.

Ростуть в лісі,

Кожний має

Крапок вісім.

Треба

Дятлика просити

Всі крапки ті

Полічити.

Співанка про місяці

Ой місяць січень кличе мороза,

Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,

На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить,

Весняну пісню річка задзвонить.

Квітами квітень всіх привітає,

Усі садочки порозквітає.

Гей, травень прийде у дні чудові,

Простелить всюди трави шовкові.

А місяць червень луги покосить,

Червоним соком ягідки зросить.

А місяць липень гарячим літом

Обсипле липи пахучим цвітом.

А місяць серпень серпом задзвонить,

Достиглий колос додолу склонить.

Вересень-місяць добре ґаздує,

Овоч смачненький дітям дарує.

А місяць жовтень мряку розсіє,

В лісах, в садочках лист пожовтіє.

А листопад – той жалю не має,

З дерев останнє листя зриває.

А місяць грудень на радість людям –

Сніжки присипле замерзле груддя…

Тиждень

Семеро дітей у Тижня –

Ну й сімейка дивовижна!

Аж ніяк не може тато

Всіх докупи поскликати.

Понеділок десь мандрує

І кота в мішку купує.

А Вівторок з Середою

Носять решето з водою.

А Четвер заліз на гірку,

Щоб зашити в небі дірку.

П’ятниця скінчила працю,

Та не знає, за що браться.

Задоволена Субота:

«Отака у нас робота!»

Ми співаєм і радієм,

Бо до нас прийшла Неділя.

Тиждень запитали діти:

— Де б знайти хоч Понеділка? –

Понеділок десь мандрує

І кота в мішку купує.

Святий Миколаю

Святий Миколаю,

Прийди до нас з раю,

Принеси нам дари

Кожному до пари.

Цукерки смачненькі,

Булочки пухкенькі,

Книжечок багато

Читати у свято.

Снігова баба

Що за гамір?

Що за гра?

Ліпить бабу

Дітвора!

Ой же баба

Снігова,

Біла в баби

Голова.

Ой, у баби

Горб на спині

І ломака

Он яка!

Ніс у баби

З картоплини,

Рот у баби

З буряка.

Мати

Хто тебе так щиро любить,

І вбирає, і голубить,

І кладе у постіль спати?

Мати.

Хто стеріг тебе від злого,

Відмовляв собі усього,

Щоб тобі віддати?

Мати.

Хто тебе узяв за руку

І до школи на науку

Вів, щоб розуму навчати?

Мати.

За що мене люблять

Любить мене матуся,

Що я гарно учуся,

Любить мене тато,

Що читаю багато.

Люблять мене сусіди,

Що я чемний завсіди:

Не пустую ніколи,

Ні удома, ні в школі!

Ліс

Шумить верхами буйний ліс –

Дуби, берези, буки.

Співає сойка, свище дрізд

І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,

Дітей зозуля кличе.

Вітрець шепоче в галузках,

В ярку потік мугиче.

Цілує сонечко листки

У ніжній, теплій ласці,

Гриби наділи шапочки

Так само, як у казці.

Куку, ку-ку!

Край лісу, на полянці,

На свіжому дубку

Кує зозуля вранці:

Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

Внизу біжить струмочок

По жовтому піску.

І здалека всім чути:

Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

Червонії сунички

Видніють на горбку,

І чути аж до ночі:

Ку-ку, ку-ку, ку-ку.

Киця і квачик

І

Побачила киця квачик,

На полицю за ним скаче.

Взяла квачик за чуприну

І стягнула на долину.

Стала всюди ним крутити,

На всі сторони котити,

Закотила хтозна-де,

Вже нема квача ніде.

ІІ

Дідусь квачика шукає:

Тут немає, там немає,

Став уже дідусь журитись,

Нічим буде поголитись,

Бо і де ж квача шукати

Чей не сам же втік він з хати.

ІІІ

Ой, утік, ой, побіг

З-під полиці під поріг,

З-під порога аж під плотик,

Взяла киця квачик в ротик

І ну його микати,

І ну ж його смикати,

Потім взяла між лапки,

Затягнула між тріски,

Закинула під дрова –

Там упав і пропав.

ІV

По дрова дідусь пішов

І там квачик свій знайшов,

Обсмиканий, обтертий,

Із щетини обдертий.

— Це твоя, кицю, робота,

Це твоя, кицю, пустота,

Ой, дістанеш по хвості

За ці витівки пусті.

V

Дідусь прутика шукає,

Юрчик дідуся благає:

— Ой дідусю, дідусю,

Не бий мою котусю,

Не бий мою кицю-мицю,

Більш не піде на полицю.

VI

Юрчик кицю прикликає

І наказує-навчає:

— Кицю-мицю, добре слухай,

Що не твоє, то не рухай;

Ані дудуся квачів,

Ані Петруся м’ячів,

Ані дядькових шнурочків,

Ані тітчиних клубочків,

І не лізь до бабці,

В бабусині капці,

І по етажерці,

Не виправляй герців,

Не розкочуй олівців,

На роздирай папірців,

Не вистрибуй з кута в кут,

Бо в роботі буде прут.

VІІ

Киця-миця слухає,

Вусиками рухає,

В очі Юрка споглядає,

Мов порадоньки питає:

— Порадь мені, як гратися,

Щоб з прутиком не знатися,

Бо я киця маленька,

Бавитися раденька.

Юрчик розважав цю справу

І придумав так забаву:

Всилив ґудзик на ниточку

І забавляв ним кицечку.

Бавилися без пригоди,

Не зробили ніде шкоди.

А потім до столу сіли

І вечерю смачно з’їли.

Киця-миця з Юрчиком

Їли кашку з молочком.

Юрко, Жмурко і Хмурко

Було в Юрця коти два,

Невеличкі обидва.

Цей чистенький – то Жмурко,

А брудненький – то Хмурко.

Жмурко чисто лапки мив

І обачно скрізь ходив.

Хмурко часто в комин ліз,

Став неначе шмаровіз.

Раз Юрко сніданок їв,

Коло столика сидів.

Біля Юрчика Жмурко

Пив тепленьке молоко.

Поміж них Хмурко – тарах! –

А мав сажу на лапках.

Де лиш лапкою ступив –

Чорний слід там залишив.

Узяв Юрко прутика,

Хап брудного котика,

Перетріпав кожушину,

За віконце Хмурка кинув.

Виліз котик наш на плотик,

Миє лапки, миє ротик.

Аж як вмиється чистенько,

Можна гратись з ним гарненько.

Чорнячок

У бабусі-бабусеньки

Був коток – Чорнячок,

Кожушок мав гарнесенький

І лискучий, наче шовк.

Мав рожевий круглий ротик

І біленькі всі лапки.

Гарний був бабусин котик,

Любесенький отакий.

Як ще котик був манюсій,

Йти нікуди не хотів,

У бабусі на кожусі

Все дрімав і муркотів.

Чорнячок той хорошенький

Дуже чепурний ходив,

Не терпів ні порошинки –

Носик, ротик, вушка мив.

А як виріс Чорняченко,

Виходив уже надвір,

Роздивлявся все пильненко,

Чи не йде ворожий звір.

Бо у нього воріженьків

Було повно скрізь кругом:

Брисько, ворог цей тяженький,

І цапок з кривим рогом,

Та ще й квочечка чубата,

Туркітлива і лиха –

Водить по двору курчата,

На Чорнячка зазіха.

Та він ворогам не дався

У годиночку лиху –

То на дереві спинявся,

То стрибав знов по даху.

Як додому повертався,

Пити молочка прохав,

Все з бабусею вітався,

Білу лапку подавав.

Грай, бджілко, грай!

Грай, бджілко, грай!

В полі, в лісі, на леваді

Усі квіти тобі раді.

Увесь рідний край!

Грай, бджілко, грай!

Цвітуть рясно садки наші.

Сік медовий в кожній чаші –

Тільки збирай!

Грай, бджілко, грай!

Межи зіллям, межи квіттям

Пісню тиху брини дітям,

Усіх звеселяй!

Мій дідусь

Мій дідусь старенький,

Як голуб сивенький.

По садочку ходить

І мене, малого,

Онучечка свого,

За рученьку водить.

По садочку ходить,

Яблучка знаходить,

Ще й дає горіхи.

Дідусь любий, милий,

Як голубчик сивий,

З ним – багато втіхи!