Для цієї гри потрібно накреслити чотирикутник. Четверо учасників стають на позиції – кутки чотирикутника. Ведучий підходить до одного з гравців і звертається з проханням, наприклад «Олю, дай ключі!» А гравець у кутку відповідає: «Іди геть! Попроси в інших!» Після цих слів гравці міняються позиціями (кутками). Якщо ведучий встигне стати у чийсь куток, то вести гру продовжує той, хто залишився без кутка.

Двоє дітей, узявшись за руки зверху, «утворюють ворота» і співають пісеньку:

«Ворота пропускають, а часом зачиняють.

Вперше ми прощаємо, і вдруге — не караємо.

А в третє — вже хапаємо!»

Усі інші діти, поки лунає пісенька, пробігають крізь «ворота». На останніх словах «ворота» завжди зачиняються, і той, кого вони «упіймали», виходить із гри. Гра триває, поки «ворота» всіх не переловлять.

Гравець стрибає. І при кожному стрибку називає одну із літер українського алфавіту (стрибок має бути складним, щоб було важко безпомилково повторити його  33 рази, називаючи всі літери). Зробивши помилку на котрійсь літері, гравець виконує завдання — згадує рослину, тварину (можна будь-що інше, про це домовляються перед грою), назва якої починається з цієї літери. Якщо вдалося «прострибати» всі літери відразу — гравець стає переможцем, якщо ні — черга наступного гравця. Завдання учасників гри — пройти всі літери українського алфавіту.

діти сідають в ряд, кладуть одну ногу на іншу (закладають ногу на ногу), вчитель розкладає поруч (щоб дітям зручно було брати) картки-зображення. Далі вчитель, рахуючи «ноги», говорить лічилку «Ходила чапля по болоті – загубила … (називає щось з того, що є серед зображень)». Приклад: якщо вчитель каже: «Ходила чапля по болоті – загубила туфлі», то дитина, на якій зупинилася лічилка, має вибрати серед розкладених карток «туфлі». Гра продовжується, вчитель кожного разу починає лічилку від тієї дитини, на якій вона закінчилася попереднього разу.

картки

вчитель просить дітей встати з-за столів (чи інших навчальних місць), вирівнятися в ряд, і, повторюючи за вчителем текст вірша (див. нижче), послідовно до змісту віршованих рядків виконувати всі вказівки.

1 (один) – крок,

2 (два) – стрибок,

3 (три) – розгляньмо все довкола,

на 4 (чотири) – станьмо в коло,

5 (п’ять) – зігнімо праву ногу,

6 (шість) – присядьмо на підлогу,

7 (сім) – всі станьмо й покрутімось,

8 (вісім) – вгору подивімось,

9 (дев’ять) – беремось за руки,

10 (десять) – знову «до науки».

Для того, щоб учні змогли все виконати чітко і швидко, вчителеві необхідно (щоб уникнути штовханини, і для  рівномірного розподілу відстані між дітьми) наперед підготувати позначки, на які діти орієнтуватимуться, утворюючи коло (завдання до цифри 4). Доцільно – перед початком гри проговорити з дітьми всі деталі, а також декілька разів повторити сам вірш.

Текст вірша для видруку

завдання учнів – швидко згадати і сказати якесь слово на літеру, визначену грою. Учні разом з вчителем сідають за круглий стіл. Вчитель кладе перед учнями ігрове поле-абетку, кидає ігровий кубик, показує учням число, яке випало, і переміщає монету, починаючи від літери «А», на відповідну кількість літер вперед (приклад: випало число 4, монету потрібно перемістити на літеру «Г» (всі учні по черзі швидко кажуть свої слова на «Г», хто не зможе назвати слова на протязі, наприклад, 5 секунд (час встановлює вчитель) – вибуває з гри), далі хтось знову кидає ігровий кубик – випадає число 6, монету переміщують з літери «Г» на «Ж» (учні швидко говорять по одному слову на літеру «Ж») і т. д. Якщо випадають літери «ь» і «и», вчитель на свій розсуд – або пропонує ще раз кинути кубик, або зміщує монету на наступну літеру.

Ігрове поле-абетка

Дорослий обирає лічилкою дитину «сніговика», одягає їй наголовник. «Сніговик» стоїть у середині круга. Діти стають у коло і починають водити хоровод, промовляючи слова:

– Ми зробили сніговика.

– Великого і круглого, великого і круглого!

Діти, що стоять у колі, звужують його імітуючи рух – піднімання «сніговика», говорять:

– Ми поставимо сніговика

– На землю, на землю!

Потім, відходячи на місце та рухаючись у ритмі танцю, промовляють останні слова:

– Маленькі діти зробили коло, зробили коло.

– Ми будемо співати і танцювати.

– Сніговичка звеселяти, звеселяти.

Вихователь промовляє слова, супроводжуючи їх рухами:

Я хочу бути ялинкою – високою, високою, високою (діти піднімають руки вгору).

Я хочу бути грибочком – маленьким, маленьким, маленьким (діти присідають).

Ми маленький, маленький грибочок будемо шукати (з положення сидячи, діти піднімаються і оглядаються).

І ялиночці зеленій будемо показувати (діти знову піднімають руки вгору).

Діти старшого дошкільного віку можуть виступати в ролі ведучого за умови гарного володіння віршованим текстом.

Діти сідають на стільцях по колу. Ведучий (вихователь чи хтось із дітей) стає в центрі, потім підходить до одного з гравців, тисне йому руку і вітається:
– «Привіт, мене звати …”.
Дитина відповідає, як її звуть:
– «Привіт, мене звати …”.
Замість рукостискання можна використати м’яч: вихователь називає своє ім’я і кидає м’яч дитині, яка, зловивши його, має назвати своє ім’я і повернути м’яч.
Потім один стілець забирають. Вихователь вмикає магнітофон. Діти встають і починають хаотично рухатись під музику. Тільки-но музика стихне, гравці повинні швидко зайняти місця на стільчиках. Той, кому не вистачить місця, стає ведучим і розпочинає привітання.
У такий спосіб можна тренуватися у вживанні різних фраз, наприклад:
– «Привіт (добрий ранок, добрий день, добрий вечір)…
– Як твої справи?
– Мене звати…
– Як тебе звати?
– Приємно з тобою познайомитися».

Одна дитина обирається «курочкою», всі інші діти виконують ролі «курчат».
«Мама-курочка» сідає осторонь, «діти-курчата» імітують рухи курчат, які клюють зерно.
Дорослий з дітьми промовляє слова:
– Курочка гуляє з маленькими курчатами.
– Курчатка-малятка, ко-ко-ко.
«Діти-курчата» розбігаються в різні сторони, «мама-курочка» ловить їх. Спіймані курчата підходять до вчителя. Гра матиме більший ефект, якщо проводитиметься під музичний супровід.

Лічилкою обираються кіт та мишка, діти стають в коло, піднімаючи руки, промовляють:
Маленька мишко, маленька мишко,
Біжи до своєї хатки.
Один, два, три
Ти мене злови.
Мишка може сховатися в коло-будиночок, діти опускають руки, якщо її не встигне спіймати котик.

Учасники гри рухаються навколо столика, на якому вчитель розмістив кольорові коктейльні парасольки (по комплекту кольорів кожній дитині). Вчитель, спостерігаючи за дітьми, говорить фразу “Світить сонечко!” (декілька разів), а далі несподівано говорить “Падає дощик! Ховаємося під червону парасольку!”. Діти повинні швиденько підбігти до столика, знайти в своєму комплекті парасольок саме червону парасольку і підняти її над головою, вдаючи, що ховаються від дощу. Гра триває доти, поки діти не “скористаються парасольками всіх кольорів”. Перед початком гри вчитель повинен дітям все пояснити зрозумілою їм мовою,  а в процесі самої гри –  говорити лише українською мовою.

Учасники гри сідають на лавочку або крісла, які стоять в ряд. Ведучий тихенько каже будь-яке слово першому, хто сидить на лавочці, а той передає його на вухо сусідові. І так до останнього гравця. Потім ведучий запитує останнього: «Що ти почув?». Він відповідає. Якщо слово сказав вірно, то ведучий сідає, а останній, що сидів на лавочці, стає ведучим. Якщо ж слово передане невірно, то той гравець, що його неправильно передав, сідає в кінець лавочки.

Одному з дітей зав’язують очі, він стає в центрі кола. Всі інші діти приспівують:
Раз, два, три, чотири, п’ять!
П’ятеро пташат летять!-
Перше, друге, третє… п’яте.
Йду четвертого шукати.
Після цього діти розбігаються, а той, у кого зав’язані очі, намагається зловити когось. Той, кого упіймає, стає новим ведучим, і гра повторюється спочатку.

Всі сідають у кімнаті. Діти отримують катрки з різними зображеннями. Вчитель ставить на стіл «кошик» (також це може бути коробка, ящик тощо).
Вчитель запитує:
– Знаєте, що можна класти в цей кошик?
– Не знаємо!
– Ну так знайте: в цей кошик можна класти … (квіти, іграшки, фрукти тощо).
Після цього діти по черзі підходять до кошика і кладуть зображення з названої категорії, при цьому вони мають голосно назвати, що кладуть. Наприклад, категорія «іграшки» – лялька, кубики, лото…
Не можна класти до кошика те, що не стосується теми. Той, хто помиляється або неправильно називає предмет, дає фант. Так грають, доки не розкладуть всі картки, а потім розігрують фанти.

Діти стають у коло, беруться за руки й співають. Посередині «грушка» – хлопчик або дівчинка.
Під час співу діти виконують рухи, згадані в пісні:
«садити» – присідають, «поливати» – імітують поливання, «доглядати» – дивляться, приставивши руку до чола дашком, «трусити» – підходять до «грушки» і легенько трясуть її. Коли співають приспів, показують двома руками вгору (на словах «отака, отака») і пританцьовують (на словах «танцюємо гопака»).

Як послала мати
грушку садити.
Моя грушка отака, отака,
Танцюємо гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки поливати.
Моя грушка отака, отака,
Танцюємо гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки доглядати.
Моя грушка отака, отака,
Танцюємо гопака, гопака.
Як послала мати
грушки трусити.
Моя грушка отака, отака,
Танцюємо гопака, гопака.