Ігор Калинець “Ігорчик святкує” (читає Ігор Калинець)

Українці завжди з особливою шаною ставилися до своїх традицій і звичаїв, до святкувань в родинному колі, з якими у кожного з нас пов’язані найприємніші спогади. По-особливому це все сприймається в дитячому віці. Календарик українських свят від Ігоря Калинця не лише збагатить дітей знаннями з української мови, а й допоможе відчути атмосферу кожного свята зокрема.

РІЗДВО

Течуть слинки, течуть слинки

побіля ялинки:

хіба можна начіпляти

самі смаколинки?

Дзвоне в вусі, дзвоне в вусі

побіля бабусі:

скільки вона коляд знає,

нас навчити мусить!

Ми не втерпим, ми не втерпим

побіля вертепу,

щоб не смикнути за хвостик

чорта-недотепу.

Свічка сяє, скрипка грає,

ангелик співає,

навіть Ірод вітається:

Христос ся рождає!

КОЛЯДНИКИ

Я маленький колядник

співаю колядку.

За це маю медівник

або й шоколадку.

Ти маленький колядник —

співаєш колядку.

Також маєш медівник,

також шоколадку.

Разом ми колядники —

ватага весела.

Небо всіяли зірки

й зірку ми несемо.

Втішиться малий Ісус

на нашу колядку.

Ти несеш і я несу

Йому шоколадку.

КОЛЯДКА ДЛЯ БІЛЬШЕНЬКИХ

Золотого сяйва,

хлопці, не минаймо.

Нас веде до Бога

сяєво зорі.

Ми йдемо зі Львова,

хлопці-пастирі.

Дитятко в Кошарі,

прийми наші дари:

ми тобі Калини

кетяг принесли —

ми із України

молоді посли.

Хлопчику в кошарі,

прийми наші дари:

галицького лева

і вкраїнський герб.

Ми Тобі принесли

пісню і вертеп.

Хлопчикові в яслах

помолімся гласно:

поможи ласкаво

нам, святе Дитя, —

Україні славній

дай нове життя.

ЩЕ ОДНА КОЛЯДКА

Лежить, хлопчик у кошарі,

несім хлопчикові дари:

по зіроньці, по зіроньці

і по ясному місяцю.

Зчудувалась чиста Діва —

над Дитятком плаче з дива,

і зіронька, і зіронька,

І місяць, ясненький.

Йшли ми, Панно, з України,

і вломили пук Калини,

по зіроньці, по зіроньці

і по ясному місяцю.

Витри, Панно, слізку в оці —

то Калина, а не кровця,

і зіронька, і зіронька,

і місяць ясненький.

ВТЕЧА ДО ЄГИПТУ

Тріє Царі поклонились

хлопчику малому,

склали дари та й у мирі

подались додому.

Згасла зірка вифлеємська,

що світила ясно.

Опустіла і стаєнка,

а в стаєнці — ясла.

Розбрелися пастушки вже —

вигнали худібку…

І куті вже не лишилось

у макітрі й дрібки.

Закінчилося нам свято —

можна й відпочити,

та ж мандрує на осляті

Ісусик в Єгипет.

Бо від Ірода втікає

Пресвята Родина,

у пустині, попід скали

та дорога дивна.

Защедруймо, Браття, нумо,

ще їм на дорогу,

щоб ні разу не спіткнулась

під Дитям безрога.

КОЛИСКА

Колисала Божа Мати

хлопчика в подолі, бо колисочки не мала

у чужому полі.

Десь далеко від господи —

у чужій стаєнці

жодної нема вигоди

хлопчику і неньці.

То ж колисочку тесати

взявся Йосиф спішно —

та Марія каже: — Свято!

майструвати грішно.

Призабувся святий Йосиф,

що сьогодні свято,

що Різдво розпочалося

Божого Дитяти.

ПОЧИНАЄМО ВЕСНУ

Вже брунькується лоза,

виткнувся підсніжник.

А у мене на вустах

про Шевченка віршик.

Дівчинко, дівчинко,

в цю святкову днину

уплети ж бо стрічечку

жовто-синю!

Хлопчику, синку,

у цей день святий

почепи на мазепинку

Тризуб золотий!

Хлопці та дівчата,

нумо ж “Заповіт”!

Хай про наше свято

чує цілий світ.

І вже пісня — там і тут,

близько й далеченько:

починаємо весну

з уродин Шевченка!

СТРІЛЬЧИК

Я, маленький хлопчик,

виліз сам на стовпчик,

бо кого шаную,

того і віншую.

Я і декляматор,

крісло — мій театер:

я вклонився чемно

й проказав Шевченка.

Я, маленький стрільчик,

сам зіп’явсь на стільчик:

заявляю сміло —

маю лук і стріли

— Цілься, хлопче, цілься,

ворога не бійся!

В бузиновім лісі

завелися біси.

МОВА

Що у нас за свято

зі самого ранку?

Одягає радо

кожен вишиванку.

Відчинились скрині

по усій Вкраїні —

чи є краща мода,

як вкраїнський одяг?

А як нарядились,

стали найгарніші,

“Кобзар” розгорнули —

в нім Шевченка вірші.

Каже так Шевченко

нам на уродини:

— Вам також нелегко

жити в Батьківщині.

Але мова наша —

наша зброя гідна.

Чи є мова краща,

аніж та, що рідна?

КВІТНА НЕДІЛЯ

Ми на сонечко святе

маємо надію:

все росте, все росте

у Квітну Неділю:

сонце засвітило —

базьки розпустились!

Бо лоза звістує —

вона свято чує,

що вже недалечко

свячене яєчко:

крашанки, крапанки,

скробанки, дряпанки,

писанки, галунки —

сонячні пестунки!

Лоза б’є, лоза б’є,

делікатно, ґречно.

І хоч в мене сила є —

не велить сердечко:

лозу ж посвятили —

базьки розпустились!

Бо лоза звістує —

вона свято чує,

що вже недалечко

свячене яєчко:

крашанки, крапанки,

скробанки, дряпанки,

писанки, галунки —

сонячні пестунки.

ВЧИМОСЬ ГАГІЛОК

Сестро наша монахине,

як нам далі жити?

Ми ж не вміємо й донині

гагілок водити.

Яке ж свято без забави,

а весна без свята?

Сестро, треба вже небавом

весну закликати:

веснянко-панянко,

де твоя сопілка?

А моя сопілка —

вербовая гілка.

Мовить сестра-монахиня:

Як? Прожити стільки

й не навчитися донині

жодної гагілки?

Яке ж свято без забави,

а весна без свята?

Підем, дітки, вже небавом

весну закликати:

веснянко-панянко,

де твоя сопілка?

А моя сопілка —

радісна гагілка.

Нас навчила монахиня

гагілок водити —

і не соромно віднині

нам на світі жити.

Веснянко-панянко,

хто тобі до пари? —

А мені до пари

лиш сонечко яре.

ГАГІЛКА

Гей, на горі Звенигорі

білий город Звенигород.

Прийшла світла та неділенька —

задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

На околі водять коло

пишнопаво і соколо,

серед танку наша дівонька —

задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

Скажи-скажи, ясна панно,

милованко білодана,

що надбано тобі в вінонько —

задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

Є у мене вдома неня,

є отець удома в мене,

я в них доня-королівнонька —

задзвінь-задзвінь, ягіл Дзвінонько.

Гей, на горі Звенигорі

білий город Звенигород…

ДЕНЬ МАТЕРІ

Хлопчик:

Низько матері вклонюся:

Ось Тобі гостинець.

Дякую Тобі, матусю,

що я українець.

Дівчинка:

Я до нені пригорнуся —

Я ж Твоя кровинка.

Дякую Тобі, матусю,

що я українка.

Разом:

Привітаємо раненько,

поцілуєм руку:

Тобі дякуємо, ненько,

за добру науку.

Перехрестимось на образ,

ставши на колінці:

Дякуємо, Мати Божа,

що ми — українці.

СВЯТО ГЕРОЇВ

Гей, ходімо на майдан,

влиймося в колони —

нас скликає барабан

ще й оркестру дзвони.

Раз-два-три — це ми

йдем на клич сурми.

Починаєм хвацько

пісеньку козацьку.

Раз-два-три,

де лиш оком кинь,

всюди козаки!

Раз-два-три — це ми

йдем на клич сурми.

Хай нам озоветься

пісенька стрілецька.

Раз-два-три,

у колоні цій

Січові Стрільці!

Раз-два-три — це ми

йдем на клич сурми.

Злинула над містом

ще й повстанська пісня.

Раз-два-три,

молода хода

хлопців із УПА!

Мають всюди прапори

понад головою.

Якщо треба,

то і ми будемо герої!

ПАПА У ЛЬВОВІ

Їде в гості Папа —

наш святий Отець,

і в руці у мене —

папський прапорець.

Має два кольори —

біло-золотий.

Білий — то є святість,

бо Отець — святий.

Золотий — надія

на небесний Рай.

Нам дістатись Раю,

Отче, помагай!

Маю зі собою

й інший прапорець,

і його побачить

наш святий Отець.

Теж він двоколірний –

Синьо-золотий.

Ти також цей прапор,

Отче, освяти!

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Наш Ігорчик — маломовчик,

але він про свята дбає:

браму липою клечає,

а подвір’я і підлогу

устеляє лепехою.

Це він робить без клопоту

передвечір у суботу.

А в самісіньку неділю

він клечанням — гіллям-зіллям —

всі замаює могили

тих, що голови зложили

за свободу України,

за знамено жовто-синє.

Ще й свою поставить свічку,

заспіває “пам’ять вічну”,

відчитає напис стертий,

що написаний по смерті:

“Спіть, хлопці, спіть,

про долю-волю сніть,

про долю-волю вітчини —

чи є на світі кращі сни?”

Отакий у нас Ігорчик —

хлопчик тихий, маломовчик.

НА ІВАНА КУПАЛА

Не проспи, а розбудись

вдосвіта, дитино!

Прийшло сонце до води —

зупинилось.

Повагалося на мить —

та й шубовсть у плесо,

замочило божий лик —

і воскресло.

Раз у рік бува таке

тільки на Купала,

щоби сонечко палке

умивалось.

Тож біжімо до води

скільки маєм сили.

Ти, водице, нам вгоди —

попросили.

Щоб я також з того зміг

зараз скористатись:

і раз в рік на цілий рік

навмиватись.

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Щось незвично дуже нині:

чи предивна днина,

чи прийшла якась новина,

що скрізь “Слава!” лине?

Лине слава, всюди лине —

Слава Україні!

І героям нашим слава

Зрештою настала.

Бо сьогодні уродини

нашої держави.

В церкві вся моя родина

щиро побажала:

Хай великий і єдиний

Бог подасть нам силу,

щоб усі ми від руїни

вберегли Вкраїну.

Заспіваєм разом славень —

гімн, що зі словами.

Я його співати вмію,

бо нас вчили в школі,

заспіваю в повну силу,

як мені позволять:

“Ще не вмерли України

ні слава, ні воля!”

ВІЧЕ

Море люду

йде зусюди

на проспект Свободи:

буде віче —

всіх не злічиш,

я ж іду з народом.

Але ж мусить

хтось, татусю,

на плечах сидіти

і рукою

над юрбою

слати всім привіти.

Але ж мусить

хтось, матусю,

прапорцем махати,

бо без нього,

хоч малого,

то цілком не свято!

ЛИСТ

Святий Отче Миколаю,

Пишу без принуки:

чи достатньо є у раю

дітям подарунків?

А писати, Тобі, Отче,

я набравсь відваги —

будь ласкавий, і на мене

Ти зверни увагу.

Прошу дуже небагато:

якщо є друкарня,

то хотів би я дістати

з неба книжку гарну.

Щоб цікава була, звісно,

й звісно, кольорова,

і до того ж українська —

це обов’язково!

Як Ти можеш пам’ятати,

що й куди принести?

То ж не гнівайся на мене, що даю адресу.

Старші люди — то забудьки,

(кажу просто в очі).

Запиши мою адресу

десь окремо, Отче!

АНТИПКО

Чортеня я, чортеня —

ну, і що із того?

Чортеням я є щодня

до усього злого.

То цілком нормальна річ—

що кому до того?

Чортеням я є щоніч

до усього злого.

Страх, як дуже не люблю

тих діток, що чемні:

і тоді, коли не сплю,

і тоді, як темно.

Але дуже я люблю

різних нечемнюхів:

і як сплю, і як не сплю —

всіх їх чую нюхом.

Як ітимеш до дітей,

Миколаю-Отче,

не забудь — візьми мене:

щось їм дати хочу.

Бачиш, двигаю дарів

ціліську валізку:

кожному з нечемнюхів

маю гарну різку!