Автостопом по Україні. Розділ 28

– Марк, – здивовано видихнула Ксеня.

Вони стояли посеред вулиці в Чернівцях, розгублені, заскочені цією випадковою зустріччю. Поступово обличчя в обох почали прояснюватися, а далі розпливлися в широких посмішках.

– Ксеню! – Марк кинувся обнімати дівчину. – Як ти тут опинилася?

– Та, знаєш, просто і банально – поїздом приїхала. – Ксеня посміхалася все ширше. – У мене тут подружка живе, я до неї приїжджала на день народження – ото вчора відсвяткували, сьогодні ввечері додому, якраз іду на вокзал за квитком. А ти як тут? Хоча – ну так, дурне питання…

– Ну але це ж треба! – Марк також розпливався в дурнуватій посмішці. – Проїхати пів-України, щоб зустріти тебе у центрі Чернівців!.. Хоча… Це місто дуже схоже на Львів. На Львів… і на тебе.

– Знаєш, а я ото також саме подумала, що це місто у твоєму стилі. Не повіриш, саме оце йшла і думала, чи не скинути б тобі СМС-ку та не запросити на прогулянку містом.

– Ну, вважай, що запросила. Який же я радий тебе бачити! – Марк знову здушив Ксеню в обіймах.

Вони вирушили гуляти містом – Марк намагався згадати свої улюблені місця, Ксеня показувала «свої» Чернівці. Вони вийшли на площу до театру, пройшлися алеєю зірок, відчитуючи імена визначних буковинців, далі добралися до університету – колишніх митрополичих палат. Про університет Ксеня могла розповідати без упину – вона не раз бувала тут на наукових конференціях, була знайомою з половиною викладачів і чи не зі всіма аспірантами-філологами, знала історію кожної будівлі, кожного залу. Марк, у свою чергу, свого часу цікавився німецькими та австрійськими сторінками історії міста, тому теж міг розказати багато цікавого – про Розе Ауслендер та Пауля Целяна, про цісаря Франца-Йосифа та його культурну політику…

Вони йшли дорогою, яка круто спускалася до вокзалу. Поруч вирувала базарна площа.

– Зайдемо? – запропонувала Ксеня. – Що ж це за знайомство з містом без знайомства з його торговим серцем?

Вони проштовхувалися через заповнену людьми базарну площу.

– А знаєш, у мене перше враження про Чернівці було цілком драматичне, – раптом пригадав Марк. – Ну, тобто заочне враження. Знаєш «Поїзд приходить вчасно» Бьолля?

– Так там Стрий, наскільки я пам’ятаю, – Ксеня також любила цього автора, особливо цю повість – погляд на Україну з іншого боку барикад.

– Ну так, Стрий – це кінцевий пункт життя героя. Але насправді він їхав у Чернівці. Пригадуєш, він ще в поїзді дивиться карту, і там бачить цей кружечок і напис – «Czernowitz». А я читав цю повість якраз перед поїздкою в Чернівці. Уявляєш, як мені було страшно?

– Тільки не кажи, що ти з переляку також вийшов з поїзда у Львові і дременув на Стрий, – засміялася Ксеня.

– Та ні… У нас був суворий керівник групи – він нам таких жартів не дозволяв. Так що довелося без вибриків їхати до пункту призначення…

Вони саме підходили до залізничного вокзалу – розкішної сецесійної будівлі, що виявляла претензії міста на статус «маленького Відня над Прутом». Поїзд до Львова вирушав увечері і їхав неймовірно довго – цілих дванадцять годин.

– Машиною тут, напевно, годин шість, не більше, – Марк критично розглядав карту.

– Та, ти знаєш, це якась загадка «Укрзалізниці», – Ксеня прямувала до каси. – Як вони умудряються їхати цей клаптик дороги стільки часу – для всіх таємниця. Цей поїзд навіть від Стрия до Львова повзе майже чотири години, тоді як електричка доїжджає за півтори. Єдиний плюс: ввечері сідаєш, зранку у Львові виходиш – от і спи собі спокійно цілу ніч.

Видно, охочих їхати цього вечора до Львова було таки багато – їм вдалося взяти тільки верхні місця у плацкартному вагоні. «Нічого, – жартувала Ксеня, – нагорі краще спиться. А то лежиш внизу, а біля тебе безконечним потоком проходять люди. Як у мавзолеї…».

Часу до поїзда залишалось небагато, тому треба було поспішати – забрати Ксенині речі від подруги, ще раз прогулятися вечірнім містом, повечеряти і вирушати в дорогу.