Автостопом по Україні. Розділ 4

– Куди пхаєшся?
Марк і Ксеня їхали переповненою маршруткою кудись на околицю, де проходив фестиваль ретро-авт і куди, за словами Ксені, Марк конче мусив потрапити «як естет і мандрівник». Щоправда, він не дуже вбачав взаємозв’язок між старими машинами, естетикою і мандрами, але Ксенин дар переконання виявився сильнішим, ніж Маркова лінь, і от тепер він знемагав від спеки і тисняви у переповненій маршрутці. Товста тітка з торбами, над якою нависав Марків рюкзак, саме і зняла неймовірний галас.
– Лізе ото невідомо куди, понапихав на плечі, ти б ще корову в маршрутку запхав! – тітка кричала чимраз голосніше, і від цього здавалося, що місця в маршрутці стає менше і менше. При цьому її торби боляче били Марка по ногах.
Дивно, – думав Марк, – це я мав би кричати – мій рюкзак до неї навіть не доторкається, а вона мені вже всі ноги обтовкла…
Він набрав у груди рештки задушливого повітря і максимально ввічливо, наскільки дозволяли обставини і словниковий запас, спробував пояснити ситуацію.
На перших же словах тітчину агресію як вітром здуло.
– Ааа, то ви приїжджий? З-за границі? – вона широко усміхалася, показуючи нерівні зуби. – А я думала – знов ті голодранці, на мотоциклах ганяють, вночі в під’їзді кричать, непотріб всякий на стінах пишуть, ще й тут
припхався зі своїм рюкзаком!
– Та, ви знаєте, такої всякої наволочі розвелося! – долучився до розмови інтелігентного вигляду дідусь. – Вчора заходжу в під’їзд – смердить не знати чим, і воно таке порозмальовуване, ото залізяк якихось поначіпляло і сидить там. А чого сидиш? Бери йди до роботи, чи вчися, чи що ти там робиш!
– Ага, вчися! – встряла ще одна молодичка. – Де вони вчаться? Сидять по тих клубах, по барах, тато-мама гроші дають, то їм не в голові, звідки ті гроші і як то їх тяжко заробити.
– Та де заробити! – знов загаласувала товста тітка. – Якби заробляли, то так би не розкидали. А то накрадуть, а потім хіба думають, як один одного переплюнути, в кого крутіша машина, в кого більша хата.
Тема, видно, була актуальною для багатьох, бо за хвилину в маршрутці знявся такий галас, що вуличний шум просто зник на цьому фоні. Хтось розказував історії про своїх сусідів, які «вже другу хату будують – а з чого? З зарплати?», хтось необережно зачепив тему влади, тут дійшло і до політиків – словом, маршрутка гуділа, як розтривожений вулик.
– Не так мені вже й заважали ті торби, – казав Марк, коли вони з Ксенею нарешті видерлися з клубка спітнілих тіл і вискочили на розпечений асфальт. – Помовчав би, може, й було би спокійно.
– Думаєш? – здавалося, на Ксеню зовсім не подіяла бурхлива сцена. – Не твій наплечник, то чиясь нога, чи сумка, чи ще щось… Знаєш, є такий вірус маршруткової сварки. Воно вже як почнеться – зупинити неможливо. Вже й ті, хто починали, давно вийшли, нові люди позаходили, а сварка все йде і йде, і вже всі давно забули причину, з якої все почалося, а зупинитися ніяк не можуть.
– Та ніхто ніби й не сварився, – Марк намагався аналізувати щойно почуте. – Погодься, тут не було опонентів, різних думок…
– Ага, спільна тема одна: вони погані, але нас жаба душить, що ми – не вони…
– Жаба?
– Ну, це так кажуть… Словом, ми їм заздримо, бо вони їздять на «Лексусах», а ми – в маршрутках. – Вона дзвінко засміялася, і ластовиння на носі застрибало, як сонячні зайчики. – А тепер – все: ніякої політики, ніяких жаб, йдемо насолоджуватися витворами автомистецтва.