Організація навчального процесу в українських суботніх та недільних школах за кордоном: проблеми та виклики

В силу різних обставин відсоток українців за кордоном завжди збільшувався. Події останніх років значно вплинули на кількість бажаючих емігрувати з України. Число емігрантів й далі невпинно зростатиме. Отже, завжди актуальним буде питання функціонування українських суботніх та недільних шкіл за кордоном. Підтримка вже існуючих та створення нових шкіл – можливість для українських сімей не втратити рідну мову в чужомовному середовищі.

В більшості випадків відкриття українських суботніх чи недільних шкіл за кордоном, організація навчального процесу в цих закладах є ініціативою активних українських громад, яким доводиться вирішувати цілий ряд проблем.

Насамперед постане питання «місця», де відбуватимуться заняття. Якщо в громади є можливість довготривалої оренди належного приміщення, то, силами тієї ж громади, його можна зробити максимально комфортним для навчання, відповідно обладнати, щоб і в дітей, і в батьків було бажання проводити час у вихідні дні в українській школі. Гірше – якщо своїми кабінетами «один день на тиждень» зі школою ділиться певна організація, тоді про сприятливу для навчання атмосферу говорити складно.

Невідповідність приміщень, часто їхнє незручне розташування певною мірою впливає на рішення батьків – віддавати дитину в українську школу чи ні. Трапляється, що й при дуже добрій організації навчального процесу в українській школі (включно з більш-менш зручною локалізацією школи), залучати дітей стає дедалі важче. Хоч буває й навпаки, що іноземці, які не мають жодного відношення до України, бажають, щоб і їхні діти навчалися в українській школі. Такі випадки непоодинокі, але слід зазначити, що іноземців більше цікавить українська культура і можливість до неї долучитися в процесі навчання, ніж власне вивчення української мови.

Зацікавленість українською мовою (як і загалом бажання опановувати будь-яку іноземну мову) напряму залежить від якості викладання, методичної доцільності, від мотивації учнів, а також значною мірою – від особи самого викладача.

Власне з викладачами чи вчителями, які можуть навчати дітей української мови в суботніх (недільних) школах ситуація непроста. Дуже часто з дітьми працюють люди без педагогічної освіти (про кваліфікацію філолога навіть і не йдеться), які просто володіють українською мовою на розмовному рівні. З однієї сторони – це майже подвиг – працювати в вихідні, будучи занятим на основному місці праці на протязі тижня, готувати матеріали для заняття в українській школі. А з іншої сторони – такого критерію як просто володіння українською мовою для кандидата на посаду вчителя української мови мало би бути недостатньо. Та в тих непростих умовах, в яких перебувають українці за кордоном, по-іншому поки що не може бути.

Обсяг роботи по підготовці до заняття з української мови в суботній чи недільній школі вимагає значних затрат часу навіть від досвідчених педагогів. В один клас (групу) зазвичай потрапляють діти різних вікових категорій і далеко не з однаковим рівнем знання української мови. При цьому навчальні матеріали мають задовольняти всіх – бути зрозумілими і цікавими для наймолодших дітей і в той же час – актуальними і для старших учнів. Вчителеві потрібно наперед передбачити всі можливі труднощі в організації кожного конкретного заняття, включно зі ситуаціями, коли частини дітей немає чи, коли на заняття приходять діти, які не були на попередньому занятті чи кількох заняттях. Значно ускладнюють процес навчання часові проміжки між заняттями. Цілком зрозуміло, що за тиждень діти можуть чогось і не згадати, особливо, якщо в їхніх сім’ях не спілкуються українською мовою щодня. Через це навчальний процес протікає відносно повільно.

Та найбільшою проблемою українських суботніх (недільних) шкіл є невідповідність навчально-методичного забезпечення, яке є в школах, реальним потребам дітей, які відвідують ці школи. Вчителі, не маючи з чого обирати, (навчальних розробок з УМІ і з української мови як другої для дітей донедавна взагалі не було), працюють за підручниками, за якими навчаються діти в школах України. З використанням таких підручників в викладанні предметів українознавчого циклу («Я і Україна» і т. д.) ще можна погодитися. При правильному підході, за умови, що діти все розуміють (з погляду мови) – можна очікувати бажаного результату. Проте варто зважати, що для багатьох українських підручників «характерна виразна ідеологічна спрямованість їхнього змісту та культурна автореферентність текстів – своєю закритістю вони виключають діалог між культурами» [2, с. 41]. Цього не можна не враховувати, навчаючи мови і передаючи знання про Україну, дітям, які в повсякденному житті спілкуються іншою мовою, живуть в іншій країні. Абсолютизуючи та ідеологізуючи свою культуру, духовні цінності, автори українських підручників роблять їх практично непридатними для використання поза межами України.

Що стосується викладання предмету «Українська мова» в українських суботніх (недільних) школах за кордоном, то використання в навчальному процесі підручників, прийнятних для навчання дітей в Україні, взагалі є недоцільним. Цілком зрозуміло, що ці підручники не зорієнтовані на дітей, для яких українська мова не є рідною. Послуговування цими матеріалами призводить до того, «що викладання мови як іноземної ведеться здебільшого методично необґрунтовано, використовуються або прийоми викладання мови як рідної, або вивчення мови як предмета, а отже, не приділяється належної уваги розвитку комунікативних навичок, що, своєю чергою, погіршує якість викладання і засвоєння знань» [3, с. 51].

Саме на комунікативному аспекті вивчення мови слід наголошувати, формуючи програми з української мови для українських шкіл за кордоном. Потрібно докладати всіх зусиль, щоб навчаючись діти відчували прогрес, бачили практичне застосування вивченого в певних комунікативних ситуаціях, які трапляються в повсякденному житті, розуміли, що ці знання будуть їм потрібні, наприклад, для налагодження контактів і спілкування з родичами, які проживають в Україні і т. д. Слід чітко розуміти, що для тих, хто вивчає українську мову, вміння правильно поставити в певній ситуації запитання чи навпаки відповісти співрозмовникові українською мовою – вагоме досягнення, в порівнянні зі здатністю механічно виокремлювати, наприклад, підмет і присудок в українських реченнях і текстах. Отже, мовленнєва компетенція – передусім. А що стосується мовної компетенції, то про її формування варто говорити в контексті підготовки виключно фахівців-філологів [1, с. 20] вже не в школах, а в вищих навчальних закладах.

Суттєву підтримку українським школам за кордоном в вирішенні проблем, що стосуються навчально-методичного забезпечення з УМІ для дітей різних вікових катерогій, мала б надавати Україна. Попри те, що в Україні, на жаль, ще немає структури, яка б, співпрацюючи з фахівцями в галузі мови як іноземної, забезпечувала належний рівень викладання української мови як іноземної і в Україні, і за кордоном, ряд позитивних зрушень в цьому напрямі вже є. Зокрема нещодавно запрацював (в бета-режимі), створений в Міжнародному інституті освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки (МІОК), освітній портал «Крок до України» – ресурс для дітей, студентів, вчителів – усіх, хто причетний до викладання чи вивчення української мови як іноземної. Окрім цього, МІОК розпочав співпрацю з декількома суботніми українськими школами з-за кордону, щоб в експериментальному процесі розробки (МІОК) та апробації (українські школи з-за кордону) навчальних матеріалів з української мови як іноземної та української мови як другої для дітей досягнути оптимальних результатів. І оскільки, як показує досвід, найкращими навчальними матеріалами є ті, що з’являються в результаті спільної роботи розробників і цільової аудиторії, для якої вони працюють, фахівцям з української мови як іноземної варто використовувати будь-які можливості для залучення українських шкіл з-за кордону до процесу створення якісного навчально-методичного забезпечення з УМІ. Безумовно, така співпраця повинна доповнюватися проведенням семінарів, конференцій, інших заходів, спрямованих на розширення кола зацікавлених УМІ.

1.Бруннер К. Викладання української мови як іноземної в Німеччині: Досвід, роздуми й ідеї після одного семестру в Берліні / Каті Бруннер / Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – Львів, 2009. –Вип. 4. – С. 20.

2.Маковська В. Викладання української мови іноземцям: тяглість старої традиції? / Віра Маковська // Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – Львів, 2009. –Вип. 4. – С. 41.

3.Палінська О. М. Урок української: принципи оптимізації роботи на занятті з української мови як іноземної / Олеся Палінська // Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – Львів, 2009. –Вип. 4. – С. 51.и