Кожен учасник (по черзі) називає три факти зі своєї біографії. Два з них правдиві, а один – ні. Завдання інших учасників – відгадати, який факт не є правдивим. Наприклад, один з учасників говорить: «У мене вдома є ігуана. Я вмію готувати суші. Я стрибав з парашутом». Інші учасники роблять припущення, наприклад: «У тебе нема ігуани?». Цікавіше вибирати такі факти, жоден з яких не виглядає правдивим, або принаймні такі, серед яких правдивий виглядає найбільш неправдивим.
Порада: за допомогою цієї гри також можна закріплювати тематичну лексику, наприклад: назви одягу, їжі, транспорту і под. Для цього учасники беруть із комплекту тематичних карток з назвами або зображеннями по три картки і говорять, що у них є, називаючи один об’єкт неправильно.

Учасники діляться на дві або більше команди. Один з гравців з кожної команди отримує від ведучого картку з назвою або зображенням механізму. Завдання – показати свій механізм, щоб команда його відгадала. Говорити нічого не можна, але можна видавати звуки механізму.

Перемагає команда, яка за коротший час покаже і відгадає більше механізмів.

Кожен учасник отримує бланк анкети. Викладач ділить учасників на пари, вони ставлять питання один одному і записують відповіді у бланки. Можливі два варіанти проведення гри: 1) до початку роботи викладач разом з учасниками читає текст анкет і з’ясовує значення незнайомих слів; 2) учасники самостійно з’ясовують значення незнайомих слів, при цьому можуть радитися одні з одними і користуватися словниками.
Гра дає можливість як актуалізувати комунікативні вміння учасників на початку курсу, так і перевірити їхні навички писати українською.

Анкета

Учасники говорять свої імена по порядку. Після цього перший учасник бере в руку якийсь предмет (наприклад, ручку) і говорить: «Це зелений крокодил, а я (називає своє ім’я)». Наступний починає спочатку, повторюючи ім’я попереднього учасника і додаючи своє. Наприклад: Це зелений крокодил, а я Анна. Це зелений крокодил, це Анна, а я Марк.
Хто збився, вибуває або дає фант. Гра допомагає краще запам’ятати імена всіх учасників.

Ведучий записує по одному слову від кожного учасника – так, щоб інші не чули, а потім дописує ще три слова від себе. Після цього ведучий зачитує список слів у довільному порядку (або записує на дошці, щоб усі їх бачили). Завдання учасників – відгадати, хто запропонував яке слово. Відгадують по черзі, за один хід можна подати одну пропозицію, наприклад: «Я думаю, що «свято» сказала Анна». Якщо учасник не відгадав, хід переходить до наступного. Якщо відгадав – учасник, слово якого відгадане, стає частиною «імперії» того, хто відгадав: вони далі разом відгадують слова (як команда). Якщо хтось відгадав слово учасника, який вже має свою «імперію», то вся вона переходить до того, хто відгадав. Гравець, який відгадав останнє слово (так що залишаються лише три слова, запропоновані ведучим), завойовує всіх у свою «імперію» і стає переможцем.

Цю гру добре проводити для перевірки вивченої теми, наприклад, з країнознавства. Учасники діляться на дві групи, кожна група отримує ігрове поле – аркуш з цифрами, а також однакову кількість фішок-карамельок. Ведучий (викладач) зачитує або виводить на екран запитання і по 4 варіанти відповіді на них (у додатку – варіант завдань для рівня В1). Групи мають визначений час (наприклад, 30 секунд), щоб прийняти рішення, яка з відповідей є правильною. Після цього вони роблять ставку (кладуть 1, 2 або 3 карамельки) на цифру, яка відповідає номеру правильної, на їхню думку, відповіді. Після того, як всі ставки зроблено, ведучий оголошує правильну відповідь. Якщо команда поставила на правильну відповідь, її ставка подвоюється (ведучий видає таку ж кількість карамельок, як вони поставили), якщо ні – забирає фішки собі. Якщо гра ще триває, а карамельки в команди закінчилися, вони можуть «купити» у ведучого додаткові фішки за додаткові види роботи: виконати граматичну вправу, прочитати вірш… В кінці гри учасники підраховують свої фішки: у кого найбільше, той виграв.

Ігрове поле

Питання

Учасники пишуть про себе коротку цікаву історію (5 – 6 речень), при цьому пропускаючи окремі деталі. Потім учасники в парах обмінюються текстами і вписують деталі, які вважають потрібними, після цього кожен говорить своєму напарникові, що насправді він мав на увазі, коли писав текст. Кожен учасник представляє по одному найцікавішому, на його думку, факту з біографії свого співрозмовника, наприклад: «Майкл вміє готувати змій», «У Сьюзен вісім котів». Після цього кожен має повторити якомога більше імен і фактів. Перемагає той, хто назве найбільше, ні разу не помилившись. Таким чином учасники запам’ятають імена й характеристики один одного, а викладач отримає письмові роботи студентів, які засвідчать їхню мовну компетенцію і покажуть, на які проблеми у навчанні потрібно звернути увагу передусім.

До початку проведення гри викладач вписує в картки слова (або вклеює малюнки) таким чином, щоб поєднувалося родове і видове поняття або співвідносні речі, наприклад: їжа – картопля, професія – інженер; лікар – таблетки, водій – автомобіль… Картки розрізає. Після цього кожен студент отримує свою частинку картки-пазла. Завдання – не показуючи іншим, що в нього написано або намальовано, використовуючи тільки слова, він має знайти свою «половинку».
<strong><em>Порада</em></strong>: якщо є можливість, було б зручно виготовити пазли з матеріалу, на якому можна писати маркером і витирати: пластик, ламінований картон.

Пазли

Кожен учасник отримує картку з завданням (однакові для всіх). Потрібно заповнити кожне ігрове поле, вписавши ім’я учасника, якому відповідає вказана характеристика. Для цього учасники підходять одні до одних і ставлять питання відповідно до вказаних характеристик, наприклад: «Ти розмовляєш німецькою мовою?», «Ти їздив цього літа на море?». Ті, до кого звертаються, мають відповідати: «Я (не) їздив цього літа на море». Якщо відповідь ствердна, у відповідну клітинку можна написати ім’я цього учасника, попередньо запитавши, як його звати. Наприклад:

Важливо слідкувати, щоб учасники правильно використовували особові форми дієслів: першої особи (я співаю), другої (ти співаєш?) чи третьої (хто співає?).
Учасники мають 5 хвилин, щоб заповнити картку (необов’язково, щоб всі встигли заповнити всі поля). Після цього можна перевірити виконання завдань, поставивши загальні питання до всіх, наприклад: «Хто їздив цього літа на море?». Учасники мають назвати імена тих, хто відповідає вказаній характеристиці. Можна також попросити кількох учасників розповісти детальніше: куди саме вони їздили? в якому місяці?
Порада: варто прочитати завдання попередньо (до того, як учасники почнуть їх виконувати), щоб переконатися, що всі слова їм відомі.
Card

Всі учасники розраховуються по порядку таким чином, щоб кожен номер дістався двом учасникам (6 учасників – на перший-третій, 8 – на перший-четвертий і под.) Якщо учасників непарна кількість, одним з учасників стає викладач. Завдання: пари учасників з однаковими номерами за 5 хвилин мають познайомитися між собою, а тоді представляють не себе, а свого сусіда (ім’я, де навчається чи працює, хобі…). Хто найкраще представить свого сусіда, отримує приз.

Гру доцільно проводити на початку проходження курсу, коли учасники ще не володіють жодними мовними навичками. Всі учасники називають свої імена, після цього ведучий показує на одного з учасників і запитує: «Хто це?». Всі інші гуртом відповідають: «Це … (ім’я)». той, кого назвали, стає ведучим і показує наступного. Гру проводять з наростанням швидкості, тобто поступово учасники мають відтворювати конструкцію, яку вивчають, і імена інших учасників максимально швидко.

Учасники сидять на кріслах, один (для якого не вистачило місця) стоїть у центрі – це ведучий. Він говорить фразу, яка починається словами «Я ніколи не…», наприклад: «Я ніколи не пив кави», «Я ніколи не була у Львові». Тоді учасники, які робили це (пили каву чи були у Львові), мають пересісти на інше крісло. За час, доки учасники пересідають, ведучий має також сісти. Той, для кого не вистачило місця, стає новим ведучим. За допомогою цієї гри можна тренувати як тематичну лексику (наприклад, їжа і напої), так і граматику: родовий відмінок (не пив кавИ, не їв борщУ), місцевий відмінок (у ЛьвовІ, в БельгіЇ), минулий час (не пив, не їла) і под.
Порада: потрібно стежити, щоб учасники під час гри не ігнорували граматичних правил, а також перевіряти, чи всі зрозуміли сказане. Для цього після того, як ведучий говорить свої фразу, він має зупинитися, щоб скоригувати сказане, якщо потрібно, або допомогти тим, хто не зрозумів, про що йдеться. Мінятися місцями можна тільки після умовленої фрази, наприклад, «Старт!».